Кожне звинувачення – автобіографічне?
“Кожне звинувачення – автобіографічне.” – цитата Зігмунда Фройда, на яку ви напевно натрапляли раніше. Це цікава теорія, поясненням якій може бути схильність людської природи до проєкції. В цій статті поговоримо, чи завжди ця фраза – правда, що таке проєкція та як вона працює в побутових ситуаціях.
Що таке проєкція?
Психологічна проєкція – захисний механізм нашої психіки, при дії якого, ми сприймаємо те, що відбувається всередині нас як те, що відбувається зовні. Тобто, ми буквально проєктуємо власне сприйняття на дійсність та бачимо її не такою, якою вона об'єктивно є. Будучи захисним механізмом, проєкція дозволяє людині вважати власні неприйнятні почуття, думки та бажання чужими, і як наслідок – не відчувати за них відповідальності. Вперше цю теорію описав Фройд, кажучи що людина, яка засуджує щось в інших – з великою ймовірністю саме це не приймає в собі самій, але не може цього визнати чи зрозуміти, не усвідомлюючи що має ті самі риси.
Негативним наслідком цього механізму захисту є бажання виправити того, на кого спроєктовано негатив. Або ж взагалі позбутись/уникнути контакту з цією людиною/явищем, щоб не відчувати тих емоцій, які це викликає. В той же момент зовнішній об'єкт, тобто людина чи явище, можуть не мати абсолютно нічого спільного з тим, що на нього спроєктовано.
Але в той же час, цей захисний механізм психіки є важливою частиною людської природи й лежить в основі емпатії. Саме завдяки здоровій проєкції люди здатні співпереживати, розуміти чужі проблеми та почуття. Також цей захисний механізм дозволяє виносити судження про щось при недостатній кількості інформації, і хоча це можуть бути неправильні висновки, в моменті це допомагає не відчувати тривожність через нестачу інформації про людину/явище.
Як працює проєкція в побутових ситуаціях?
Для наочності ми опишемо одну вигадану (або ні) історію пари, в стосунках якої проблемою стала проєкція партнерки.
Аліна скаржилася, що Вова поводиться, як дитина. У відповідь на звинувачення – Вова захищався. Обидва були переконані у своїй правоті. Вони обоє знаходились у болісній ситуації, відчуваючи, що партнер їх не розуміє.
Аліна: “Мені потрібна додаткова допомога в цьому домі. Ти поводишся як дитина. Де твої амбіції? Ти надто розслаблений. Ти здаєшся мені ледачим, і я не уявляю, як ти колись досягнеш успіху у своєму життя. Я відчуваю себе твоєю мамою. Хіба ти не можеш просто вирости?”
Вова: “Я працюю і роблю все необхідне, але при цьому насолоджуюсь своїм життям. Ти така напружена і роздратована весь час. Чому ти не можеш просто розслабитись??”
Вова відповів оборонно на критику Аліни, що призвело до спільного гніву та безвиході. Однак, пара вирішила піти на терапію, щоб не розривати стосунки поспішно й знайти інший вихід. В процесі терапії, Аліна усвідомила – найбільше у Вові її дратувало те, чого вона не могла дозволити собі. А саме: розслабитись і відпочити, відклавши справи. Якась її частина, що брала надто багато відповідальності та страждала від думок про майбутнє – постійно негативно реагувала на моменти, коли Вова “нічого не робить”. Це було певним тригером. Її лякала думка про те, щоб бути не продуктивною. Ця установка була сильною та спричиняла проєкцію. В той же час, Аліна зрозуміла, що дуже заздрила партнеру за його вміння відпочивати та гарно про себе дбати.
Завдяки цьому внутрішньому дослідженню Аліна усвідомила, що вона серйозно потребує більше розслаблення. Їй довелося зіткнутися зі своїми страхами щодо “вільного часу” та чому вона так сильно опиралася цьому. Коли Аліна нарешті змогла визнати, наскільки вона захоплювалася здатністю Вови бути добрим до себе, і на скільки їй самій не вистачає цього, тоді вона змогла дозволити йому навчити її. Замість того, щоб відчувати образу через те, що він покинув якісь справи, щоб пограти у відео-гру – вона змогла навчитися у нього ставити власне задоволення у пріоритеті. Після того, як Аліна відкрилась новим усвідомленням й перестала звинувачувати Вову за те, що відбувалось всередині неї самої – партнер почав краще розуміти її “наїзди” та йти на зустріч, більше допомагаючи по дому та плануючи справи разом.
Ось така чудова історія вдалої терапії. На нашу думку, вона влучно ілюструє прояв психологічної проєкції на партнера. При іншому розвитку подій, пара могла би просто розійтись, перенісши негативний досвід та свої установки у наступні стосунки. Можливо, Аліна була би щаслива з кимось настільки ж “продуктивним”,як вона й не відчувала би тригеру. Але в той же час без усвідомлення цієї психологічної проєкції вона би продовжувала знаходитись в стані тривоги та напруження, що з часом могло б перерости у хронічну втому чи депресію.
Психологічні проєкції – поширене явище, що супроводжує життя кожного з нас. Вивчення та усвідомлення власних проєкцій допомагає краще розуміти свої внутрішні бажання та потреби, тим самим штовхаючи нас до кращого життя.
Але хіба абсолютно всі звинувачення – це проєкція?
Звісно ні. Звинувачення можуть бути об'єктивними. В той же час вони дійсно відображають якусь потребу чи бажання того, хто їх висловлює, але це може бути усвідомлено. Наприклад: “Ти не виконав свою частину роботи по дому.” Так, тут про потребу людини отримати певний результат від іншого, але при цьому, якщо домовленість дійсно була – все об'єктивно й це не стосується проєкції. Так само не можна стверджувати, що людина не приймає в собі риси, які її дратують в інших, якщо вона мала негативний досвід з такими людьми. Тоді це скоріше про упередження, а не про проєкцію. Загалом, є багато інших причин окрім проєкції. Але вона, все таки, залишається дуже поширеною в людських взаємовідносинах.
