Покинути рідний дім - одне з найскладніших рішень, особливо якщо людина не знає, чи повернеться туди знову. Виїхавши з території бойових дій, люди відчувають біль і втрату надважливого - їхнього звичного життя. Вони будували все це роками, але змушені залишити дім, роботу, близьких, справу всього життя. Через це на новому місці вони почуваються чужими, їх долають тужливі спогади та думки. У деяких людей з'являється депресія.
По-перше, прийняття цього рішення дається дуже важко як морально, так і фізично. По-друге, люди відчувають сильний стрес і занепокоєння через саму дорогу в більш безпечне місце. По-третє, думки про те, що можна взагалі ніколи не повернутися, лякають ще більше. Повномасштабна війна триває вже понад чотири роки, і для частини людей ці рішення й досі свіжі, тоді як інші живуть із наслідками переїзду роками - обидва досвіди однаково важливі.
Кожна людина, яка переживає війну, потребує підтримки. Проте ми ненароком можемо завдати шкоди своїми недоречними запитаннями, фразами чи поведінкою. Слід дуже обережно спілкуватися з людьми, які відчули на собі потрясіння війни.
У жодному разі не ігноруйте тему війни, навпаки - допоможіть людині пережити цей жах разом. Часто люди намагаються приховати свої справжні емоції, вдаючи, ніби не потребують допомоги, але для постраждалого важливо, щоб його почули та підтримали. Не мовчіть! Мовчання залишає людину віч-на-віч зі своїми проблемами. Через це у неї з'являється відчуття, ніби вона нікому не важлива й не потрібна. Люди можуть сторонитися інших, закриватися від навколишнього світу.
Слід уважно вислухати людину, яка ділиться своїми переживаннями. Випадки бувають різні, і в жодному разі не порівнюйте її ситуацію з будь-якою іншою. Весь досвід, що болить людині, - важливий. Тому не варто знецінювати його тим, що хтось нібито пережив більший стрес і страждає сильніше.
Головне - бути щирим і відкритим зі співрозмовником, відверто вислухати його та підтримати. З деяких розмов можна зрозуміти, що людина має проблеми, які не може подолати самостійно, або надто сильно картає себе за вчинки чи слова, забороняє собі жити далі. Якщо помічаєте ознаки затяжного стресу, який не минає тижнями, це привід дуже м'яко запропонувати звернутися по професійну підтримку, а не наполягати, що «час лікує».
1. Висловлюйте свою підтримку і любов. Забудьте фразу «не переживай». Більш доречно: «я розумію, як тобі важко це витримувати», «уявляю, наскільки тобі самотньо і боляче», «здається, тобі зараз дуже важко», «я чую, наскільки ти засмучений(а)», «бачу, як ти переживаєш».
2. Будьте поруч. Людина, яка переживає біль, потребує присутності інших. Якщо вона постійно говорить про своє горе, повторюючи одне й те саме по кілька разів, - це нормально.
3. Не бійтеся згадувати про пережите. Багато хто вважає, що не варто підтримувати розмову про страшні події, аби не засмучувати людей поруч. Але це не зовсім так: згадування дає змогу розділити переживання й болісні почуття з іншими, а не носити їх у собі наодинці.
4. Говоріть людині про її сильні сторони. Якими чудовими якостями вона володіє, які добрі вчинки має за плечима. Така підтримка допомагає впоратися з болем, додає сил рухатися вперед.
5. Розмовляйте спокійно. Якщо відчуваєте власний сплеск емоцій, краще відкласти розмову, доки не зможете транслювати спокій.
6. Підтримуйте регулярний зв'язок. Він не завжди має бути тривалим і глибоким. Достатньо запитати про справи, з ким минула ніч чи день. Говоріть про звичайні речі, плани, буденність - це теж форма підтримки.
7. Якщо співрозмовник легко піддається паніці або має травматичний досвід свідка війни. Запитайте прямо, як ви можете допомогти. Дайте змогу виговоритися. Якщо відчуваєте, що може знадобитися, обережно запропонуйте оплатити консультацію психолога.
8. Якщо маєте власні дієві способи боротьби з тривогою. Розкажіть про них. Декого, до речі, добре відволікають прості рутинні справи.
9. Зберігайте спокій та оптимізм. Ви не зможете допомогти, якщо самі перебуватимете у стресовому стані. Спочатку «кисневу маску» собі, тоді вже - іншим. Постійна підтримка інших без турботи про власний ресурс легко переростає у вигорання, і тоді допомогти вже не вдасться нікому.
У жодному разі не кажіть «краще було б, якби…», «треба було виїжджати раніше…» тощо. Ви не уявляєте, який біль пережила людина і з чим їй довелося зіткнутися. Ви не знаєте, за яких обставин було прийняте рішення. Тож не варто нав'язувати свій погляд на думку. Замість засудження виразіть свою підтримку словами, які дійсно несуть сенс і здатні допомогти. Наприклад:
Кожен має різний досвід, кожному болить по-своєму. За даними опитування Уповноваженого з прав людини, серед жінок про занепокоєння психічним станом повідомляють 45%, серед чоловіків - 37%, а серед домогосподарств, які очолюють самотні жінки, - 67%. Для психіки людини, яка виїхала з окупації чи зони активних бойових дій, «незначні» на перший погляд потрясіння є важливими. Це її досвід, він не з приємних, але його варто прийняти та пережити. За допомогою близьких і друзів це зробити буде набагато легше.
Травматичні події позначаються на психологічному здоров'ї кожного. Хтось зможе самостійно прийняти нову реальність і екологічно звільнитися від руйнівних емоцій. Комусь знадобиться підтримка друзів, а комусь - психолога. Дбати про себе - не соромно. Соромно заморожувати свої переживання й позбавляти себе можливості проживати життя, сповнене радості та щастя.
Правильні слова не змінюють обставин, у яких опинилася людина, але вони можуть стати опорою, коли всього іншого забракло. Іноді найкраща підтримка - це просто бути поруч, не оцінюючи і не порівнюючи чужий біль.
Вибери зручний час і пройди 30-хвилинну діагностичну сесію зі спеціалістом HoldYou.
Тобі допоможуть краще зрозуміти і сформулювати симптоми та цілі, підкажуть, який напрям психології підходить найкраще, і порадять конкретних психологів HoldYou.
