Що не можна казати людини, яка виїхала з зони бойових дій?

Покинути рідний дім — одне з найскладніших рішень, особливо, якщо людина не знає, чи повернеться туди знову. Виїхавши з території бойових дій, люди відчувають біль і втрату надважливого — їхнього життя. Вони будували це все роками, але зараз змушені залишити дім, роботу, близьких, справу всього життя. Через це на новому місці вони почуваються чужими, їх долають тужливі спогади та думки. В деяких людей з'являється депресія. 

По-перше, прийняття цього рішення дається дуже важко як морально, так і фізично. По-друге, люди відчувають сильний стрес і занепокоєння власне через саму дорогу в більш безпечне місце. По-третє, думки, що можна взагалі ніколи не повернутись, гнітять ще більше.   

Під час війни психіка всіх українців сильно постраждала, люди почали боятися різких і гучних звуків, з’явився тривожний стан, відчуття занепокоєння. Ті, хто покинув свій дім, стали ще більш чутливими. Потрібен час, щоб зрозуміти все, прожити ситуацію, зважити та погорювати за втраченим. Лише це допоможе повернути життя до відносної «нормальності», дасть розуміння як рухатися вперед.

Кожна людина, яка переживає війну, потребує підтримки. Проте ми ненароком можемо завдати шкоди нашими недоречними запитаннями, фразами або поведінкою. Слід дуже обережно спілкуватися з людьми, які відчули на собі потрясіння війни.  

Як розмовляти? 

В жодному разі не ігноруйте теми війни, навпаки допоможіть пережити цей жах разом. Часто люди намагаються приховати свої справжні емоції. Може здаватися, ніби людина не потребує допомоги, але для постраждалого важливо, щоб його почули та підтримали. Не мовчіть! Мовчання залишає людину віч-на-віч зі своїми проблемами. Через це у неї з'являються відчуття, ніби вона нікому не важлива та не потрібна. Люди можуть сторонитись інших, закриватись від навколишнього світу.  

Слід уважно вислухати людину, яка ділиться своїми переживаннями. Випадки бувають дуже різними, в жодному разі не порівнюйте її ситуацію з будь-якою іншою. Весь досвід, який болить людині, — важливий. Тому не варто знецінювати його тим, що хтось пережив більший стрес і сильніше страждає. 

Головне — це бути щирим і відкритим зі співрозмовником, відверто вислухати його та підтримати. З деяких розмов можна зрозуміти, що людина має певні проблеми, які не може подолати самостійно. Або надто сильно картає себе за вчинки чи слова, забороняє собі жити далі. 

Як підтримати? 

1. Висловлюйте свою підтримку і любов. Забудьте фразу «не переживай». Більш доречно: «[не] розумію, як ти це витримуєш», «[не] уявляю, як тобі самотньо і боляче», «здається тобі дуже важко», «я чую, наскільки ти засмучений», «бачу, як ти переймаєшся».

2. Будьте поруч. Людина, яка переживає біль, потребує присутності інших. Якщо вона постійно говорить про своє горе, повторює по декілька разів одне й те саме — це нормально.  

3. Багато хто вважає, що не потрібно підтримувати розмови про страшні події, аби не засмучувати людей поруч. Та це не зовсім так. Згадування дає змогу розділити з іншими переживання та болісні почуття.

4. Говоріть людині про її сильні сторони, якими чудовими якостями вона володіє, які добрі має вчинки. Така підтримка допомагає впоратись із болем, додає сил рухатися вперед, дбати про себе і близьких.

5. Розмовляйте спокійно. Якщо відчуваєте сплеск емоцій, краще відкласти розмову доки не зможете транслювати спокій.

6. Підтримуйте зв'язок. Розмова не обов’язково повинна бути тривалою та змістовною. Достатньо запитати як справи, як минула ніч/день. Говоріть про звичайні речі, плани, буденність. 

7. Якщо співрозмовник легко піддається паніці, має травму свідка війни або загалом дуже тривожна та чутлива людина, запитайте, як ви можете допомогти. Дайте змогу виговоритися. Якщо маєте можливість, запропонуйте оплатити консультацію у психолога.

8. Якщо маєте власні дієві способи боротьби з тривогою — розкажіть про них. Декого, до речі, відволікають рутинні справи.

9. Зберігайте спокій та оптимізм. Ви не зможете допомогти, якщо самі перебуватимете у стресовому стані. Спочатку «киснева маска» собі, вже потім — іншим.

Про що не можна говорити?

В жодному випадку не кажіть: «краще було б, якби…», «треба було виїжджати раніше…» тощо. Ви не уявляєте, який біль пережила людина та з чим їй довелось зіткнутись. Ви не знаєте за яких обставин було прийнято рішення. То ж не варто насаджувати свої погляди та думки. Замість засудження, виразіть свою підтримку словами, які дійсно несуть сенс і здатні допомогти. Наприклад:

- те, що ти пережив — трагічно;

- мені дуже шкода, що тобі довелось відчути це;

- те, що трапилось — жахливо;

- ми можемо пережити це разом, я підтримаю тебе у будь-якому випадку;

- ти не один, не варто тримати все у собі.

Кожен має різний досвід, кожному болить по-своєму. Для психіки людини, яка виїхала з окупації чи зони активних бойових дій, «незначні» потрясіння є важливими. Адже це її досвід. Так, він не з приємних, але його варто прийняти та пережити. За допомогою близьких і друзів це зробити буде набагато легше. 

Травматичні події позначаться на психологічному здоров’ї кожного. Хтось зможе самостійно прийняти нову реальність і екологічно звільнитись від руйнівних емоцій. Комусь знадобиться підтримка друзів, а комусь — психолога. Дбати про себе — не соромно. Соромно замовчувати свої переживання та лишати себе можливості проживати життя, сповнене радості та щастя. 

Платформа психологічної підтримки HoldYou працює для вас. Наші спеціалісти готові надати необхідну допомогу всім, хто цього потребує.