HoldYou logo

Радянські звички, яких вже давно пора позбутися

14.11.2023
Радянські звички, яких вже давно пора позбутися

Звичка відкладати на кращі часи.

Зізнавайтесь, згадали “нові” радянські рушники в шафі бабусі, які ніколи не були в користуванні бо досі чекають кращих часів? Перелік інших речей з тією ж історією можна довго продовжувати. Однак, ця звичка стосується не лише матеріальних речей. Сама ідея про те, що колись настануть, якісь кращі часи – досить шкідлива. Мова не про заощадливість, а про надмірну економію на власному комфорті та віру в уявні кращі часи, замість усвідомлення свого життя в теперішньому моменті. Не викидати речі, бо раптом знадобляться. Відкладати щось нове та якісне для кращої нагоди. Але яка нагода може бути кращою, ніж ваше життя та задоволення ним?


Звичка давати поради.

Радянське мислення включає в себе глибоке переконання, що ми лише маленькі частинки великого колективу, а його благо – важливіше за наше, індивідуальне. Звідси й виходить переконання, що ми маємо безпосереднє відношення та вплив на життя інших людей, а тому ми мало не зобов'язані коментувати чи критикувати, коли люди роблять те, що ми вважаємо неправильним, або давати поради про те, як робити щось краще. Ця звичка глибоко в’їлася в поведінку людей на пострадянському просторі, де навіть фраза: “це її/його особиста справа” – досі здається радикальною, для деяких людей. Давати непрохані поради іншим – однозначно шкідлива, дратуюча та токсична навичка, від якої варто позбуватись.


Примусові сімейні застілля.

Часто сімейні збори асоціюються з негативними спогадами. Іноді в родини погані стосунки й такі зустрічі лише ятрять травми, які родина могла нанести людині. Однак, в багатьох сім'ях ця “традиція” існує за замовчуванням й те, чи якісні стосунки між людьми, чи цікаво їм разом, чи хоча б приємно бути разом – не враховується. Для людини з родинними проблемами це завжди стрес чи навіть біль. Чудово, якщо родина гарна та дружня. Але навіть у такому випадку подібні заходи не мають бути примусовими, а ті члени родини, що вирішили не приєднуватись до дійства – не повинні бути засудженими іншими членами. Особисті кордони індивідуальної особистості, в цьому контексті, – важливіші за “колективні” переконання. 


Звичка все доїдати.

Примушення доїдати все, замість екологічно втамовувати голод – може призводити до розладів харчової поведінки. В дорослому віці, дитина, яку так навчали, схильна переїдати, не чути власні потреби у їжі, відмовляти собі у тому, що подобається. Все це тягне за собою проблеми у сприйнятті власного тіла, нездорове ставлення до їжі, відчуття провини, “зриви” й псує якість життя. Їжа – важлива частина людського життя. І важливо ставитись до неї свідомо, чуйно до себе та критично до нав’язаних переконань. 


А що люди скажуть?

Переконання, що колектив і його думка – важливіші за власну свободу дій, міцно вкоренилося у нашому суспільстві. Ми обмежуємо себе, відмовляємось проявлятись та жити вільно в діях та словах, бо боїмось осуду чи критики оточуючих. Це також прояв радянського мислення. Мислення, в якому особиста задоволеність життям маловажлива, а думка натовпу – мало не істина. Нам давно час позбуватись цих обмежень й ставити свою індивідуальність на перше місце. А ще – менше самим оцінювати інших людей, щоб не поширювати цю звичку.


“Не винось сміття з хати.”

Не розповідайте про сварки, про насилля, про те що хтось у сім'ї страждає залежностями й псує життя всій родині власною поведінкою, про все погане – мовчіть. Це переконання абсолютно точно заслуговує на те, щоб зникнути. Чому? По-перше, ділитись власними почуттями й подіями, що непокоять з іншими – важливо та корисно. По-друге, якщо не виносити “сміття” з хати – в цій домівці буде брудно та незатишно, і навряд хоч хтось зможе бути там щасливим.


Консервація поглядів.

Ви помічали за собою чи близькими, що виросли за радянщини, як важко буває змінювати власну думку та погляди? Ймовірно це пов'язано з диктатурою та суспільним порядком, при якому критичне мислення абсолютно не розвивалось або й навпаки, регресувало, а про різноманіття поглядів та джерел інформації взагалі не йшлося. Щоб дізнатись правду про щось – достатньо було прочитати одноіменну газету. Принаймні, в це свято вірили й ніхто не сперечався з, часом абсурдною, інформацією, яку людям надавали. Змінювати погляди й позбавлятись від консервативних переконань й без того складно, просто за людським фактором, бо наш мозок не полюбляє “переварювати” нову інформацію, а коли це підтримується соціумом й держава пропагує одну єдину точку зору – тоді це взагалі задача з зірочкою. Але вона не є неможливою. Розвивати широту поглядів та відкритість до нового, а також критичне мислення – реально та дуже корисно.