Психологія окупації: як жити тим, хто її пройшов
Досвід перебування під окупацією — складний та травматичний. Він може призвести до серйозних психологічних проблем, які часто є неочевидними. Адже якщо з фізичними ушкодженнями людина легко наважується звернутись до лікаря, то з ушкодженнями психіки більшість намагається впоратись самотужки або взагалі ігнорує їх наявність.
Що ж робити тим, хто пережив досвід окупації?
Перш за все психологи радять потурбуватись про свої першочергові потреби: їжа, сон, безпека, фізичне здоров’я. Перебуваючи під окупацією більшість людей були в постійному страху та напруженні, через що переживали перманентний стрес та виснаження. Тому дуже важливо почати з налагодження свого графіка: вдосталь спати та їсти, пройти медичне обстеження, запастись необхідними речами для зимівлі, наскільки це можливо. Зцілення варто почати з відпочинку та відновлення. Навіть якщо здається “ай, я ж не втомлювався” — це не так. Психіка постійно знаходилась в напружені та очікуванні небезпеки, навіть якщо ви не звертали на це уваги.
Перші дні після звільнення людей переповнює радість та полегшення, але коли цей стан минає — навалюються негативні емоції. Серед них спустошення, виснаження, апатія, перевтома, депресивні настрої. І це нормально. Саме так реагує психіка, коли ми нарешті у безпеці. Всі ті переживання, які стримувались, щоб мати сили боротись в разі необхідності — виходять назовні, коли небезпека минає.
Дуже важливо в такому стані робити те, що принесе користь й допоможе відновитись. Крім встановлення графіку життя, який допоможе якісно відпочити фізично, важливою є ще й комунікація. Зокрема дуже корисно виговоритись. Поспілкуватись з близькими людьми, які готові уважно вислухати про те, що ви пережили. Адже тримати переживання в собі, навіть з благою метою не засмучувати когось — погана практика. Це лише нашкодить вам, а як наслідок — всім, кого ви любите. Тому варто щиро й відкрито поговорити про все, навіть про найгірше. Лише так ви зможете йти далі й частково відпустити минуле.
Крім того, важливо спілкуватись з людьми, що пережили такий же досвід. Ділитись думками й емоціями з тими, хто вас точно зрозуміє, бо був у “вашій шкурі”, допоможе вам відчути, що ви не самотні в своїх переживаннях та побачити приклад того, як люди справляються. Ви можете спілкуватись з кимось з вашого міста, або знайти людину для листування в інтернеті.
Якщо ви зробили все необхідне для власного відновлення, потурбувались про своє фізичне та психічне здоров'я, але протягом кількох тижнів стан виснаження, пригнічення чи тривоги не минає — варто звернутись за допомогою до спеціаліста. Психолог чи психотерапевт допоможе зрозуміти, що заважає вашому відновленню, наскільки сильну психологічну травму ви отримали та організує план роботи по покращенню вашого самопочуття.
Варто розуміти, що досвід окупації це не лише негативні емоції чи переживання, які минуть через якийсь час. Психологічні травми часто залишаються з людьми на довго, а іноді – назавжди. Особливо, якщо не намагатися собі допомогти, або робити це неправильно — вживати алкоголь чи інші речовини, заїдати свої емоції їжею чи постійно відволікати себе від думок та почуттів. Такі дії можуть значно нашкодити вашому відновленню. Зокрема алкоголь, попри те, що він допомагає розслабити нервову систему – є сильним депресантом, і коли стан спяніння минає, негативні емоції можуть нагрянути з подвійною силою. На фоні цього у людей часто формується залежність, яка точно не допомагає покращити життя. Крім того, пережитий досвід не просто викликає погані спогади, а значно впливає на психіку. Тому важливо переконатись, що у вас не виникла депресія або не сформувався ПТСР за час перебування в окупації. Адже майже у кожної людини, після пережитого негативного досвіду може сформуватись посттравматичний стресовий розлад. Тому варто почитати про цей розлад, ознайомитись з літературою на цю тему та зрозуміти для себе що ви можете зробити, ну а найефективнішим підходом буде робота з психологом.
