Як батьки придушують емоції дітей
Розвиток емоційного інтелекту є дуже важливим процесом дорослішання, що починається з раннього віку. Однак, часто на шляху успішного розвитку стають найрідніші люди – батьки. Вони можуть цього не усвідомлювати, через брак знань. Або ж, можуть не справлятись з власними емоціями та поведінковими звичками, приносячи шкоду та придушуючи емоції дитини. Не варто винити себе, якщо ви усвідомили, що робили так з власним чадом. Адже нас ніхто не вчив, як правильно спілкуватись з дитиною та й наш емоційний інтелект теж часто страждав, через вплив не обізнаного оточення. Лише останні двадцять років тема психології стає поширеною серед “простих людей”, адже до того нею в більшій мірі цікавились лише вузьконаправлені спеціалісти. Тобто, це окей, якщо ви вже встигли помилитись у поведінці з дитиною. Але зовсім не окей продовжувати це, маючи доступ до інформації. В цій статті ми зібрали найпоширеніші фрази, якими батьки придушують емоції дітей.
Будь тихо, бо зараз той дядько тебе забере
Емоції дітей спонтанні та непередбачувані – і це нормально. Саме так вони вивчають та реагують на світ. Голосним лепетом, сміхом, криком. Ця спонтанність дозволяє їм на повну проживати свої перші емоції, отримувати через них повний спектр емоційного досвіду. Якщо вас це дратує, ви боїтесь уваги від людей навколо, вам соромно за дитину, ви не хочете комусь заважати – подумайте ще раз. Тут потрібно коригувати не поведінку дитини, а вашу. Якщо ситуація для прояву дитячих емоцій геть не доречна – вам слід зупинитись та попросити дитину поки що бути тихіше й щиро пояснити чому саме, без маніпуляцій і залякувань. Наприклад: “доцю, тут в колясочках маленькі дітки сплять, а ти так гарно і гучно смієшся, що вони прокинуться й будуть плакати, давай ми трошки далі відійдемо від них, а тут поки будемо тихенько?” Якщо ж ви усвідомлюєте, що ситуація через яку ви намагаєтесь “притишити” свою дитину не об'єктивна, наприклад вам соромно перед людьми що йдуть повз – це причина попрацювати з психологом чи порефлексувати на цю тему.
Друга частина проблемності цієї фрази полягає у залякуванні дитини чужою людиною. Дитина сприймає це приблизно так: “я щось відчуваю і через це кричу, а моя опора і захист – батьки, за це хочуть позбутись мене/покинути/віддати комусь”. Так, страхом можна змусити дитину замовкнути й стати зручною для вас в конкретній ситуації. Але в подальшій перспективі це принесе дуже небажані наслідки, як от відчуття незахищеності, страх бути покинутою, недовіра до батьків та ще багато іншого.
Чого ти плачеш? Он бачиш який той хлопчик гарний, не плаче, а ти тут нюні розпустив
Цією фразою ви не заспокоїте дитину, а викличите в ній відчуття провини та сорому за власні емоції, посадите зерно постійного порівняння себе з іншими та проблем з самооцінкою. Невже це варте того полегшення, яке ви відчуєте, якщо дитина перестане плакати? Набагато краще в цій ситуації звернути своє співчуття та підтримку до дитини. Вам може здаватись, що сльози викликані абсолютною дрібницею. Але яка б не була причина – емоції справжні й потребують виходу. Якщо ви дозволите дитині їх проживати сповна, вона відчуватиме до вас довіру, бачитиме у вас підтримку та захист, не отримає зайвих травм та навчиться розуміти свої емоції. Для більшої користі ви можете поговорити з дитиною про те, що вона відчувала й чому так гірко плакала. Але вже після того, як вона самостійно заспокоїться, маючи вас поруч.
Заспокоїшся тоді поговорим, мені свої психи не показуй, ти ними нічого не досягнеш
Чи допоможе це дитині краще усвідомлювати, як правильно регулювати власні емоції? Ні. Чи вщухнуть почуття від того що дитина опиниться наодинці? Ні. Чи стане після цього мама/тато людиною, якій не можна довірити власні переживання? Так. Чи спричинить ця ситуація появу відчуття, що власні емоції варто приховувати, бо з них можуть насміхатись/не розуміти/не приймати? Так.
Напевно очевидно, що так не варто говорити. Адже крім шкоди дитині і кількахвилиного спокою для вас – це нічого не принесе.
Але що робити натомість? Якщо вже немає сил терпіти дитячі емоції?
Ми розуміємо, що батьківство – це дуже складно. Це вимагає неймовірних зусиль та терпіння. Але психологічне здоров'я і повноцінний розвиток дитини точно того вартий. Якщо дитина дуже емоційна – варто дати їй проявляти ці емоції. Ви можете виділяти на це спеціальний час, наприклад під час ігор, або будучи на природі. Можете також вести бесіди про це, але лише коли дитина в спокійному стані. Можете займатись з дитиною в групах розвитку, з психологом. Це допоможе швидше та ефективніше розвивати емоційний інтелект маляти. Якщо ж ви відчуваєте виснаження від емоційності дитини, не варто змушувати її заспокоїтись. Краще сфокусуйтесь на собі й причинах вашого виснаження. Попросіть про допомогу у рідних, щоб мати змогу відпочити. Попрацюйте з психологом. Виділіть час на себе та на гармонізацію власного стану. Будучи в більш ресурсному стані ви зможете якісніше проводити час з дитиною та стати їй необхідною підтримкою в процесі розвитку.
